До 75-річчя депортації з Криму кримських татар та осіб інших національностей
- Деталі
-
Створено: Четвер, 25 квітня 2019, 07:57
-
Перегляди: 3381
Травень 1944 р. назавжди увійшов в історію як жахлива національна трагедія кримськотатарського народу, що отримала назву «детатаризація Криму». Важко уявити, але за декілька днів з Криму було примусово депортовано близько 200 тисяч осіб татарської національності, а також греків, вірменів, болгар та інших національних меншин. Цілий народ було репресовано, пограбовано та на довгі десятиріччя позбавлено не тільки права повертатися на територію своєї історичної вітчизни, але і основних конституційних прав, що гарантувалися Конституцією СРСР та міжнародними нормативними актами. Тисячі осіб були заклеймовані як «антирадянські елементи», що водночас стали ворогами для своєї держави та отримали обвинувачення «агентів шпигунських резидентур німецьких та румунських розвідок», «зрадників батьківщини», «учасників антирадянських організацій».
Послідовна і віддана боротьба нескореного кримськотатарського народу, що виявилася в національному русі стала, однією з рушійних сил до визнання акції радянської влади травня 1944 р. як геноциду та згодом вирішення цього питання. Відлига кінця 50-60-рр. ХХ ст. в СРСР не призвела до остаточного вирішення проблеми «спецпоселенців». Однак вдалося привернути увагу до цієї проблеми та консолідувати кримськотатарський національний рух. Так, Постановою Ради Міністрів СРСР від 24 листопада 1955 р. «Про зняття обмежень по спецпоселенню деяких категорій осіб» передбачалося зняття з обліку та звільнення з адміністративного нагляду у тому числі й осіб кримськотатарської національності. Крім того, прийняття Указу Президії Верховної Ради СРСР від 28 квітня 1956 р. «Про зняття обмежень по спецпоселенню з кримських татар, балкарців, турків, курдів та членів їх сімей, виселених в період Великої Вітчизняної війни», Постанови Ради Міністрів СРСР від 15 грудня 1956 р. «Про розселення громадян, які раніше проживали в Кримській області» з одного боку, суттєво впливали на послаблення тиску, а з іншого не призвели до суттєвих змін. Зазначені нормативні акти, по-перше, визнавали недоцільним розселення кримських татар, німців, болгар, греків, вірменів та інших осіб на територіях Херсонської, Запорізької, Одеської областей, по-друге, повністю позбавляли права на компенсацію втраченого майна.
Характерною особливістю кінця 60-х рр. – першої половини 80-х рр. у вирішенні проблеми детатаризації Криму було поновленням політичних репресій, що виявилося у прийнятті Указу Президії Верховної Ради від 5 вересня 1967 р. «Про громадян татарської національності, які проживали в Криму», в якому зазначалося сприяти всебічній інтеграції кримських татар на території Узбецької та інших союзних республік, що насправді в котрий раз підтверджувало факт заборони повернення кримських татар на історичну Батьківщину, а також зазначений Указ регламентував значно посилити паспортний режим для виявлення кримських татар, що поверталися до Криму.
Крім того, середина 70-х рр. ХХ ст. ознаменувалася масовими демонстративними акціями, не домагаючись правди, єдиним виходом для себе декілька з представників кримськотатарського народу обирали смерть. Ці та інші акції активних представників національного руху кримських татар призвели до привернення уваги з боку міжнародних правозахисних організації, таких як Московська Гельсінська спілка, центр кримських татар в США «Крим», Міжнародний інститути людини в Страсбурзі та багато інших.
В решті решт, починаючи з кінця 80-х рр. ХХ ст. можна сміливо говорити про початок діалогу між активними учасниками національного руху та центральною владою СРСР. Адже, у 28 листопада 1989 р. була створена представницька комісія для розгляду питань, піднятими кримськими татарами, до складу якої увійшло вище партійне керівництво. Зазначена комісія за пів року своєї роботи підготувала конкретні пропозиції, що були прийняті 11 липня 1990 р. Постановою Ради Міністрів СРСР «Про першочергові заходи по вирішенню питань, пов’язаних з поверненням кримських татар в Кримську область». Таким чином, нарешті стало можливим та був створений дієвий механізм по поверненню та розселенню кримських татар по території Криму.
Цілком очевидно, що ці перші кроки та інші нормативно-правові акти, що вже були прийняті за незалежності України вплинули не тільки на вирішення проблеми кримськотатарського народу, поверненню татар до Криму, але і призвели до всебічної їх інтеграції в сучасне суспільство. З роками, в свідомості українського суспільства сформувались переконання додержання справедливості, повернення «боргів» знедоленому народу та необхідності вирішення питання як запоруки миру, спокою в державі.
|
Укладач: Спеціаліст відділу формування НАФ та діловодства
|
Ганжа Я.О.
|
|
|
|
